Позакласні заходи

                                                Майбутнє лісу в наших руках

   Ліс — одвічна симфонія природи, її храм. Ліс — це особливий, безкінечно добрий, безкінечно щедрий організм, який нічого не просить для підтримки свого існування, навпаки, він бере під захист всі живі істоти.

   Ліс — це життя самої планети. Саме з метою виховання у підростаючого покоління шанобливого ставлення до природи, в тому числі до лісів, у нашій школі пройшла щорічна акція " Майбутнє лісу в наших руках".Учні 5-9 взяли активну участь у висаджуваннні дерев і написанні диктанту " Людина і дерево".

        Отож, пам'ятаймо про нашу єдність з природою і бережімо її!  

                                                             

                                                 

                                      💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥

Щороку в березневі дні все свідоме українство вшановує свого Генія і Пророка, який став символом України - Тараса Григоровича Шевченка.  З метою гідного відзначення 204 річниці з дня народження великого поета і мислителя, підтримки заходів із вивчення і популяризації спадщини Великого Кобзаря в Завадківській школі було проведено виховний захід під назвою " У господі Тараса". Участь в ньому приймали учні 5,8,9 класів під керівництвом вчителів-словесників: Волкової Т. А. та Лесик О.В.  Першорядним завданням нашої школи  сьогодні є спрямування навчально-виховного процесу на вивчення молоддю ХХІ століття  невмирущого і незгасного слова Тараса Шевченка – батька української нації. У його словах показана нам далека-далека дорога для нашої майбутності. Ми маємо глибоко і досконало вивчити творчість Кобзаря, вчитуватись у  його слова, шукати  дороги, йти нею, щоб щастям і миром пломенилась наша ненька-Україна.           У господі Тараса Сценарій літературно-мистецької гостини до 204-ї річниці з Дня народження Т.Г. Шевченка (танець із рушниками«Українська родина») Голос     204-й річниці Тараса Шевченка присвячується… (звучать позивні «Думи мої») Учень                 Село на нашій Україні, -                             Неначе писанка село,                             Зеленим гаєм поросло. Цвітуть сади; біліють хати, А на горі стоять палати, Неначе диво. А кругом Широколистії тополі, А там і ліс, і ліс, і поле, І сині гори за Дніпром. Сам Бог витає над селом. Учень                 … А он розпинають вдову за подушне …                             І сина кують… Єдиного сина,                             Єдину надію в військо оддають. Голос                 У всякого своя доля                             І свій шлях широкий:                             Той мурує, той руйнує, Той неситим оком За край світа зазирає – Чи нема країни Щоб загарбать і з собою Взять у домовину… Інсценівка №1 (матір колише дитину, звучить колискова «Ой спи, дитя, колишу тя» Автор                 Спала! Довго спала…          Україна спала!          А як встала, пробудилась –          Сина цілувала.          В самім серці Придніпров’я,          У злиденній хаті –          Та піснями, та любов'ю,          Та дітьми багатій! (Виходить дівчина-сонце у яскраво-жовтій блузці) Автор                 Крізь заплакане віконце                             Придивлялось сонце… Сонце (з жахом)           Чом це ненька жалібненько                             Гірко плаче, чом це?... Мати                  Сину, сину, сину,                             Не на власній нивці –                             Стогнатимеш до згину                             В панів-кровопивців. (Гра на бандурі. Вривається Вітер і підходить до Сонця) Вітер (показуючи на маля)         Даймо йому кращу долю –                                                Хлюпнім в душу світлом! Сонце (задоволено)              А зі спалахів веселок                                       Він зіткає думу,                                       Щоби в селах невеселих                                       Щезла пітьма суму. Вітер (упевнено)                 Хай зігріє рідне Слово                                       В полум'ї таланту,                                       Хай засяє «хлопська мова»                                       В світі діамантом! Автор                           Кашляв батько. Дід бухикав,                                       Але душу світло осявало. Та не з вікон – У колисці квітло! Та у сні, в пеленок путах, Всій сумній родині Усміхавсь поет майбутній – Геній України! (Бандура стихає) Інсценівка №2 (заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрету Шевченка. До неї підходить хлопчик) Хлопчик            Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається? Мати                  Так, синочку, правда. (жінка сідає на лаву, хлопчик – біля неї, кладе голову на коліна матері) Хлопчик            А чому так багато зірок на небі? Мати                   Це коли людина світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив? Хлопчик            Бачив, матусю, бачив… Матусю, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші – ледь видно? Мати                   Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно. Хлопчик            Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найяскравіше. Мати                  Старайся, мій хлопчику. (Гладить його по голові) (Звучить мелодія) Учень                І досі сниться: під горою,                             Між вербами та над водою                             Біленька хаточка. Сидить                             Неначе й досі сивий дід                             Коло хатиночки і бавить                             Хорошеє та кучеряве                             Своє маленькеє внуча.                             І досі сниться; вийшла з хати                             Веселая, сміючись, мати,                             Цілує діда і дитя,                             Аж тричі весело цілує,                             Прийма на руки, і годує,                             І спать несе. А дід сидить,                             І усміхається, і стиха                             Промовить нишком: «Де ж те лихо?                             Печалі тії, вороги?»                             І нищечком старий читає,                             Перехрестившись, «Отче наш».                             Крізь верби сонечко сіяє                             І тихо гасне. День погас,                             І все почило. Сивий в хату                             Й собі пішов опочивати. (звучить пісня «Садок вишневий коло хати») Інсценівка №3 (на сцені лавка, тин із квітами, трохи далі – хатка. Збоку на пеньку сидить дід. Виходить мати) Мати                   Уже й вечір, ніч от-от настане, а нашого Тараса ще й досі немає. (Заходить сусід) Сусід (вмощується на лаві поряд із батьком)                     Зайшов погомоніти перед сном. А ви ще не вечеряли? Мати                   Та нам оце такий клопіт, що вечеря не в вечерю; хлопець наш десь дівся. Зранку як пішов, то ще й досі немає, вже й обшукали всюди – як у воду впав. Сусід                   Нічого, знайдеться. Може заснув десь у бур’янах…Такий лобатий не пропаде. Та он дивіться! З чумаками прийшов! Батько (встаючи)     Де ж це ти був? Тарас                  У полі був та й заблудив… Мати                   Ех ти, приблудо. Увесь день у мандрах, ще й не їв, мабуть, нічого. Ходи-но в хату вечеряти. (Мати й Тарас виходять за сцену) Сусід (до батька)      Ох, дав Бог неділеньку святу – то хоч трохи одпочинемо. Батько                Еге ж… А від завтра знову на панський лан спину гнути до пізньої ночі. Хіба тут одпочинеш? Ті пани все б нові укази видумували, аби людей у більше ярмо затягти. Мати                   Ви тільки-но послухайте, що наш малий вигадує! І старий не додумає того збрехати: каже, бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить на ніч. Ой, що з нього буде? Сусід                   Усі на нашому кутку кажуть, що з вашого Тараса щось добряче вийде. (До діда після паузи) Діду, розкажіть-но нам про Коліївщину та Залізняка й Гонту. (Входить Тарас) Сусід (продовжує)     Ви, кажуть, теж були в гайдамаках? Дід             Еге ж! Гайдамаки! Ото були люди. (Тарас сідає біля діда)                    Хвалилися гайдамаки,                    На Умань ідучи:                    «Будем драти, пане-брате,                    З китайки онучі».                             От якби знов та на панів, та за волю! Батько               Тарасе, а ти чого не йдеш спати? Дід                       Та хай вже слухає, виросте – розкаже своїм дітям та онукам. Тарас (виходить на авансцену)             Сини мої, гайдамаки!                                       Світ широкий, воля – Ідіть, сини, погуляйте, Пошукайте долю. (Сусід, батько й мати виходять) Дід                      Була колись шляхетчина, Вельможная пані; Мірялася з москалями, З ордою, султаном… Було колись…Та що не минає? Було шляхта, знай, чваниться, День і ніч гуляє. … Розбрелися ляхи і по Україні, Руйнували, мордували, Церквами топили… А тим часом гайдамаки Ножі освятили. Тарас                  Мандрували гайдамаки                             Лісами-ярами,                             А за ними наш Ярема                             З дрібними сльозами. (пісня По діброві вітер виє) Інсценівка №4 (на авансцену виходить Ярема)  Ярема                У гаю-гаю вітру немає;                             Вийди, серденько, Зіроньки сяють. Вилинь, голубко, Та й поворкуєм, Бо я далеко Сю ніч мандрую. (виходить Оксана) Ярема                Серце моє, зоре моя,                             Де це ти зоріла? Оксана              Я сьогодні забарилась:                             Батько занедужав;                             Коло його все поралась. Ярема                 А мене й байдуже? Оксана              Який-бо ти, єй же богу! Ярема                 Не плач, серце, я жартую. Оксана              Жарти… Ярема                 Бач, Оксано, я жартую,                             А ти й справді плачеш.                             Ну, не плач же, глянь на мене:                             Завтра не побачиш.                             Завтра буду я далеко,                             Далеко, Оксана.                             Завтра вночі в Чигирині                             Свячений достану. Оксана              То тоді й забудеш, може, ти мене, Яремо? Ярема                 Ні, я не забуду! Хіба можна тебе забути?                             Хіба краща є за тебе?                             Кращої немає.                             Ні на небі, ні за небом,                             Ні за синім морем.                             А поки прощай, Оксана,                             Жди, я повернуся.                             Не сумуй, а виглядай – Я не забарюся. Укупочці жити будем, Як волю добуду. (хореографічна композиція  «Зацвіла в долині») Інсценівка №5 Тарас                  А тим часом світить з усіх вікон у титаря. У батька Оксани. Що то там твориться? Бодай не дивиться, бо за людей тих сором. Та треба розказати. Дід                       Вбили ляхи титаря,                             Церкву підпалили,                             Сердешную Оксану                             Зомлілу схопили. Ярема                 О Боже мій милий!                             Чом я не сторукий?!                             Дайте ножа, дайте силу,                             Муки ляхам, муки!                             На край світу                             Полечу, достану.                             І з самого пекла вирву!                             Помщусь за Оксану! Дід                      У темному гаю зібрались                             Старий, молодий,                             Убогий, багатий,                             Поєднались – дожидають                             Великого свята. Тарас                  На ґвалт України орли налетіли;                             Вони рознесуть Ляхам, жидам кару; За кров і пожари Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть. (виходить Гонта) Гонта                 Не за горами кари час!                             Крепітесь, братіє, борітесь!                             Україну захищайте!                             Не дайте матері, не дайте                             В руках у ката пропадать. Ярема                 Нехай ворог гине! Беріть зброю! Освятили! Всі                       Гине шляхта! Гине! Гонта                 За віру! За волю! За Україну! (звучить бандура) Інсценівка №6 Тарас                  Там матір добрую мою                             Ще молодую у могилу                             Нужда та праця положила.                             Там батько, плачучи з дітьми,                             (а ми малі були і голі),                             Не витерпів лихої долі,                             Умер на панщині...                             А ми розлізлися межі людьми.                             Мов мишенята…                             Ти не лукавила зі мною,                             Ти другом, братом і сестрою                             Сіромі стала. Ти взяла                             Мене, маленького, за руку                             І в школу хлопця одвела                             До п’яного дяка в науку.                             «Учися, серденько, колись                             З нас будуть люде», - ти сказала.                                                   А я й послухав, і учивсь,                             І вивчився. А ти збрехала.                             Які з нас люде? Та дарма!                             Ми не лукавили з тобою,                             Ми просто йшли; у нас нема                             Зерна неправди за собою.                             Ходімо ж, доленько моя! Мій друже вбогий, нелукавий! Ходімо дальше, дальше слава, А слава – заповідь моя. (мелодія звучить сильніше, потім  стихає, Тарасик щось малює чи пише, вбігає дівчинка Оксанка) (мелодія «Ішло дівча лучками») Інсценівка №7 Оксана              Тарасику! Тарас                  Ой, Оксаночко, ти у вінку найкраща. За всіх панянок найкраща. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками. Оксана              Із срібними? Тарас                  І з золотими дзвіночками на закаблучках. Оксана              Ще ні в кого таких не було. Тарас                 А в тебе будуть. Оксана              За що ж справимо? Тарас                  Одіб’ємось от злиднів, тоді й усе буде, і по дзвіночках угадаю: ти йдеш. Оксана              Тарасику, я без нікуди. Тарас                  А як до пана покличуть? Оксана              Не піду! Хоч убий, не піду! Тарас                 І я не віддам тебе нікому. Оксана              Ой, побіжу, бо ще є робота на городі. (виконується гаївка «Жила-була царівна») Інсценівка №8 (з другого боку сцени дівчина Лілея і хлопець Цвіт Королевий) Лілея                  «За що мене, як росла я,                             Люде не любили?                             За що мене, як виросла,                             Молодую вбили?                             За що вони тепер мене                             В палатах вітають,                             Очей не спускають                             З мого цвіту? Дивуються,                             Не знають, де діти!                             Скажи мені, мій братику,                             Королевий цвіте!» Цвіт королевий         «Я не знаю, моя сестро».                                       І цвіт королевий                                       Схилив свою головоньку                                       Червоно-рожеву                                       До білого пониклого                                       Личенька Лілеї.                                       І заплакала Лілея.                                       Росою-сльозою…                                       Заплакала і сказала: Лілея                           «Брате мій, з тобою Ми давно вже кохаємось, А я й не сказала, Як була я людиною, Як я мордувалась. Моя мати… Чого вона, Вона все журилась І на мене, на дитину Дивилась, дивилась І плакала. Я не знаю, Мій брате єдиний! Хто їй лихо заподіяв? Я була дитина, Я гралася, забавлялась, А вона все в’яла Та нашого злого пана Кляла-проклинала. Та й умерла… А мене пан Взяв догодувати Я виросла, викохалась У білих палатах. Я не знала, що байстря я, Що його дитина. Пан поїхав десь далеко, А мене покинув. І прокляли його люде, Будинок спалили… А мене, не знаю за що, Убити – не вбили, Тільки мої довгі коси Остригли, накрили Острижену ганчіркою, Та ще й реготались. Жиди навіть нечистії На мене плювали. Отаке-то, мій братику, Було мені в світі. Молодого, короткого Не дали дожити Люде віку. Я умерла Зимою під тином, А весною процвіла я Цвітом при долині, Цвітом білим, як сніг білим! Аж гай звеселила. Зимою люде… боже мій! В хату не пустили. А весною, мов на диво, На мене дивились. А дівчата заквітчались І почали звати Лілеєю-Снігоцвітом; І я процвітати Стала в гаї, і в теплиці, І в біли палатах. Скажи ж мені, мій братику, Королевий цвіте: Нащо мене бог поставив Цвітом на сім світі? Щоб людей я веселила, Тих самих, що вбили Мене й матір?... Милосердний, Святий боже, милий!» І заплакала Лілея, А Цвіт королевий Схилив свою головоньку Червоно-рожеву На білеє пониклеє Личенько Лілеї. (Звучить пісня «Летить галка через балку») Інсценівка №9 (На сцену виходить Шевченко. Разом із ним – гурт селян з граблями, косами. Кожен хоче щось сказати поетові) Дід                      Тяжка наша доля в кріпацькому ярмі, Тарасе. Селянин            Пани – кати… Латану свитину з каліки знімають, бо нічим обуть княжат недорослих! Жінка                 А онде під тином опухла дитина, голоднеє мре, а мати пшеницю на панщині жне… Дід                      Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози, горе? Жінка                 Чи довго ще на сім світі катам панувати? Шевченко         (задумливо)       Пани, пани, схаменіться!                             Будьте люде,                             Бо лихо вам буде.                             Розкуються незабаром Заковані люде, Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших… Ведуча                Т.Г. Шевченко передбачив багато чого у своїх творах. Напевно, і ті криваві дні, в яких довелося відстоювати честь України – нашу честь – в лютневі дні цьогоріч. Спом’янімо їх молитвою! Пом’янімо небесну сотню нашу! (пісня «Коли на волю проситься сльоза») Ведуча                Минають віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово Шевченка – живе і вічне. Вивчаймо його, думаймо над його істиною, виконуймо його заповіти, які посилав він синам свого народу, серед них – найперший і найголовніший: Свою Україну любіть, Любіть її …Во время люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть. («Пісня про Україну») Ведуча                Слава тобі, Тарасе, поки хоч одне дівча на Вкраїні рідну пісню співатиме, поки хоч одна мати ніжно дитину голубитиме, поки хоч один батько не чужим словом про давні козацькі могили сину говоритиме. А на це дитина, молоденька гілка великої української родини, відповість:                                      Як вогонь у серці,                                      Я несу в майбутнє                                      Невгасиму його мову,                                      Його слово незабутнє! (Пісня «На високій дуже кручі»)                                             💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥 Наша рідна українська мова — одна з найбагатших і наймелодійніших мов світу.  Її порівнюють з калиною, бо вона така ж красива, як народний улюблений символ, з піснею солов'я, що ллється ніжно і стоголосо. Уже традиційно 21 лютого в нашій школі урочисто проходив Міжнародний день рідної мови. Святкову програму підготували учні 5-9 класів. До організації свята долучилися учителі української мови та літератури Волкова Т. А. та Лесик О. В. Найбільше, що об'єднало наших учнів — це написання диктанту " Без мови немає народу".          Виховний захід « І першим було слово…»                (До Міжнародного дня рідної мови ) Звучить марш запорізьких козаків. На сцену виходить вчитель: Вчитель: Вітаємо всіх присутніх на нашому святі! Зустрічаємо Вас радо з хлібом, любов’ю і миром! Сьогодні ми зібралися в цьому залі з нагоди святкування Міжнародного дня рідної мови, яке відзначають 21 лютого, починаючи з 2002 року. Про « підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності » було оголошено на 30 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО. Оскільки з 6000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, то організація прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. ЮНЕСКО вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги. «Україна – золота, чарівна сторона. Земля рясно вквітчана врожаями, закосичена лісами й ріками і має чудових людей, що народилися в Україні й живуть тут.Скільки ніжних, ласкавих слів придумали люди, щоб висловити гарячу любов до краю, де народилися. Пізнаємо  історію свого народу з книг. Чим більше проходить часу, тим яскравішою ми її уявляємо. Пізнати все нам допомагають книги і самобутня творчість нашого народу, пісні та колядки, думи. хай же сьогодні свято відкриє перед вами розум, мудрість, творчість нашого народу.» Звучить українська мелодія. На сцені з’являється дівча в українському одязі, яке молиться, промовляючи такі слова: ,,Коли до серця крадеться тривога,- За долю України я боюсь,- З молитвою звертаюся до Бога І мовою вкраїнською молюсь. Прошу для України в Бога щастя І захисту для всіх її дітей. А мова українська, мов причастя, Теплом своїм торкається грудей… О Боже мій – Великий, Всемогутній, Мою вкраїнську мову порятуй. І в світлий день пришестя, в день майбутній Вкраїні Царство Щастя приготуй. Коли до серця крадеться тривога, – За  долю України я боюсь, – З молитвою звертаюся до Бога І мовою вкраїнською молюсь             Земля моя, найкраща і єдина! Я спів твій серденьком своїм ловлю!  Моя найкраща в світі Україна, Я щиро й віддано тебе люблю! 2-й учень Мій край чудовий — Україна!  Тут народились ти і я. Тут над ставком верба й калина, Чарівна пісня солов'я. 3-й учень Все найдорожче в цілім світі, Бо тут почався наш політ.  Цвітуть волошки сині в житі, Звідсіль ведуть дороги в світ. 1-й учень А найдорожча рідна мова — Джерельцем радісно дзвенить. І мила пісня колискова, Чумацький Шлях кудись зорить. 2-й учень Усе найкраще і єдине, І радощі усі, й жалі... Мій рідний краю, Україно найкраще місце на землі! 3-й учень Всіх нас єднає рідна мова,  Всіх, хто живе у цім краю.  Вона прекрасна, світанкова, Я в ній свою наснагу п'ю. 1-й учень Бо наша рідна мова-мати, Снагу і силу нам дає. Нам стежку в світ дано топтати,  Поки в нас рідна мова є! 2-й учень І як гуртом, не поодинці, Почнемо в світ її нести, То й доти будем — українці Поміж народів сміло йти! 3-й учень А знехтуємо рідне слово —  Земля цього нам не простить, То ж сяй над світом, рідна мово! тобі в віках судилось жить! 1-й учень Цвіти і смійся, рідне слово! У серці щирому звучи! Моя чарівна, рідна мово, Лети над світом не мовчи! Звучить музика. II  ведучий. Доброго дня вам, шановні друзі! Вітає­мо вас на святі рідної мови! Віримо, що у цій залі зібралися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова. I  ведучий. Спробуємо переконати своїх ровесників, що мова — це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину. II  ведучий. Ми — українці. Живемо у вільній не­залежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу. I  ведучий. Земля українська стародавня, така ж дав­ня і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи роз­квіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, пере­казах і передавав від роду до роду, щоб не загинула. II  ведучий. Для нас рідна мова — це не тільки доро­га спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарб­ницю загальнолюдської культури. I  ведучий. Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т. Шевченкові та Франкові, Ле­сі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багат­ство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спад­щину, котру треба примножувати та оберігати. II  ведучий. Я цілком згоден з тобою, бо нещодавно прочитав слова Ушинського: «Відберіть мову — і народ уже більше не створить її, нову батьківщину навіть можна створити, а мову — ніколи; вимерла мова в устах народу — вимер і народ». I  ведучий. А мені спало на думку, що не­даремно стільки літ чужинці старалися заборони­ти нашу мову, нав'язували свою культуру і свою владу. II  ведучий. Так. Факти вражаючі. 270 років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, прагнули, аби він був покір­ним рабом без мови, без усної народної творчості, тобто без коріння роду нашого. Я пропоную при­гадати той тернистий шлях боротьби української мови за незалежність. Звучить мелодія  «Україно». *            1720 р. —указ Петра І про заборону книго­друкування українською мовою. *            1769 р. — видано розпорядження російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та книг. *            1775 р.— зруйновано Запорозьку Січ та закри­то українські школи при полкових козацьких канцеляріях. *            1862 р.— закрито українські недільні школи. *            1863 р.— указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою. *            1876 р.— указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пі­сень. *            1884 р.— закрито всі українські театри. *            1908 р.— вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкід­ливою. *            1914 р.— російський цар Микола II ліквідує українську пресу. *            1938 р.— сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській. *            1983 р.— видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови у школах і поділ класів в українських школах на дві гру­пи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою. У 1989 р. видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодер­жавну мову. У 1991 р. прийнята державна програма реаліза­ції української мови та мов національних меншин до 2000 року. I  ведучий. Друзі, чи звернули ви увагу на те, що ми всі і вся-вся Україна мали ще до 2000 року до­бре засвоїти і навчитись рідної мови, а ми й по сьогодні досконало не володіємо нею. II ведучий. Де ж шукати причини? Жодних заборон немає. Вчи мову, спілкуйся на здоров'я, адже на­ша мова неповторна, калинова, солов'їна, лірична та ніжна. Звучить музика. I ведучий. Ми можемо багато говорити про мову та її красу, але думаю, що переконливіше будуть звучати поезії. Пропонуємо вашій увазі по­етичні перлини про мову. 1.Яка ж багата рідна мова! Ти містиш просто безліч знань! Тож мову вчи і прислухайся До того, як вона звучить. І розмовляти так старайся, Щоб всім її хотілось вчить! Вона ж у нас така багата, Така чарівна, як весна! І нею можна все сказати. І найрідніша нам вона! А мову знаючи, здобути Увесь чарівний світ у ній! Вона барвиста і чудова, І кривдити її не смій! Вона про все тобі розкаже, Чарівних слів тебе навчить, Усе розкриє і покаже, Як правильно у світі жить. В ній стільки слів, Що й не збагнути! І приказок, і порівнянь. 2.Моя найкраща в світі мова! Тож в цьому світі гомінкому І рідна, й мила над усе, Я рідну мову пронесу, Чарівну, ніжну, світанкову,                                                           Як скарб великий і безцінний. Бо ж поки є вона у нас, І відкриває все у ньому: Народ ми вільний, незборимий, І велич, радість і красу.  Ми — українці, в добрий час! 3.Так, рідна мова — це душа народу, Його поезія і пісня, і казки. Оспівує він нею всю природу, Несе в своєму серці залюбки. Бо в ній усе — і рушники з квітками, І хліб та сіль, як гості на поріг. Й свята Мадонна — мати з діточками, І Матір Божа — вічний оберіг. І верби, що схилилися на воду, 4. Не говори: в нас мова солов'їна, Бо мова вище, ніж пташиний спів. В її скарбниці - доля України, Глибинна таємниця правіків. Вона нуртує джерелом криничним, Із попелища феніксом встає, Для нації вона гарант на вічність, Тому її так люто ворог б'є. Все заберуть, а залишилось слово. Знов до життя повернемося ми, Лише тому, що не пропала мова, То й ми ще наче люди між людьми. Без мови - не створити нам держави, Доріг тернистих не перебрести! Хай вороги жорстокі і лукаві - Стіною стань і мову захисти! Річ не про те, що мова солов'їна, Бо мова глибше, ніж пташиний спів. В її скарбниці - доля України, Космічна нерозгаданість віків. II ведучий: Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови. Так Котляревський у щасливий час Вкраїнським словом розпочав співати, І спів той виглядав на жарт не раз, Та був у нім завдаток сил багатий. І огник, ним засвічений, не згас, А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати. I ведучий: Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова: Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос - Більш нічого. А серце б'ється - ожива, Як їх почує!... II ведучий: Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне" а могутнє, "як хвилі буйні". Коли слова - палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією. Говоріть, як колись вас навчала матуся, Говоріть, як навчав у дитинстві татусь, Легко так, вільно так, щоб слова були в русі, Не тримайте слова, віддавайте комусь. Щиро так, м'яко так, починайте казати, Як воліла б відкритись ваша душа. Може хочеться їй у словах політати Привітати когось, а чи дать відкоша. - I ведучий: Зверніть увагу на багатющі можливості нашої мови. Ми будемо читати текст, кожне слово якого починається з літери "Б". "Біля білої берези блукав білий бородань. Борода, брови були білі. Брав бородань бандуру, бурмотів, бубнів. Бандура болісно бриніла". II ведучий: "Багато бачив бандурист бід батьків, братів босих, багато брехні, безчестя, безкультур'я, братовбивства... Боротися! Безстрашно, безперервно боротися. Благати благословення Божого". I ведучий: Боже! Бачиш - боса Батьківщина! Бо брат бив брата, батько - батька. Боже! Біль безжалісний! Боже, буде багата будуччина Батьківщини? Буде!". II ведучий: А скільки в нашій мові пестливих, ніжних форм слів до одного вибраного слова. Ось в англійській мові "хенд" - це просто рука і нічого більше, а у нас: ручка, ручечка, рука, рученька, рученя, рученятко. А які слова можна добрати до слова "мама" - неня, матуся, мамуся, мамочко, матінко. Ой яка чудова українська мова! Де береться це, звідкіля і як? Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва, Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак, І така розкішна і гнучка, як мрія... Є в ній хурделиця, віхола, Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль. Та не в тому справа, що така багата. Помагало слово нам у боротьбі, Кликало на битву проти супостата Та звучало сміхом на полях плаката, І за все це, мово, дякуєм тобі. Ι ведучий – Захоплююча і дивовижна наша мова. І щасливі ми, що живемо на такій чудовій землі – Україні. Ι ведучий – Поза межами України українська мова в усній формі звучить майже в усіх країнах на території  бувшого Радянського Союзу. Її можна почути і в латинській Америці, і в Австралії, США, по-суті, у будь-якому куточку нашої планети. Ι ведучий – Про популярність, престиж української мови свідчать такі факти: ΙΙ ведучий – Вона була державною мовою у Великому Литовському князівстві, Ι ведучий – Вона була спільною мовою для українців та білорусів, IΙ ведучий – Активною мовою Молдавського князівства, Ι ведучий – Дипломати при дворі польських королів користувались коли не латиною, то українською. ΙΙ ведучий – Цією мовою бахчисарайські хани листувались з турецькими султанами. Ι ведучий – Хтось із мудрих сказав: ΙΙ ведучий – ,,Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна”. Не грайся словом! Є святі слова, Що матері з доріг вертають сина.                                  Спіши до неї, доки ще жива, Допоки розум і допоки сила. Знайди ж слова – вічне і земне. За часом час на світ перестилає.                                 Минуле все. Лиш слово не мине,                                 І та любов, що смертю смерть долає! I ведучий. На жаль, усе більше стали відлучати дітей від рідної культури, рідної мови, і це боляче відгукувалося згодом у тих, хто мав світлу душу і вдячну пам’ять . I ведучий.  (на фоні пісні «Реве та стогне Дніпр широкий») Нині українська мова утверджується не лише як державний атрибут, а повертається в річище плекання рідної культури. Але не забуваймо (читає вірш О. Забужко «Клятва»): Мова кожного народу неповторна і — своя; в ній гримлять громи в негоду, в тиші — трелі солов’я. На своїй природній мові і потоки гомонять; зелен-клени у діброві по-кленовому шумлять. Солов’їну, барвінкову, колосисту — на віки — українську рідну мову в дар мені дали батьки. Берегти її, плекати буду всюди й повсякчас, — бо ж єдина — так, як мати, — мова в кожного із нас! I ведучий: Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків. IIведучий: Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов - твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою. (Звучить пісня про Україну)                                                                                         ФОТОЗВІТ  " НАПИСАННЯ ДИКТАНТУ"                                                                                                                                    💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥

З 23.10 по 27.10.2017 р .у нашій школі проходив тиждень української мови та літератури.У рамках тижня пройшло багато  різноманітних заходів, а саме: інтелектуальний конкурс "Юні знавці рідної мови",      конкурс малюнків, випуск газет, конкурс на кращого читця-декламатора "Я — українень!"

                               Мова наша солов'їна

Мета. Формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава.Виховати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.

Обладнання. Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора України, портрет Т. Г. Шевченка, плакати "Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема", "Пісня - душа народу", "Кажуть, дитино, що мова наша - солов’їна".

(На сцену виходять ведучі - хлопчик і дівчинка в українських костюмах з хлібом і сіллю на вишитому рушнику)

Дівчинка.
Добрий день вам,
Добрі люди!
Хай вам щастя-доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий-довгий вік
Хлопчик.
Гостей дороги                                                         

Стрічаємо з хлібом
Любов’ю і миром,

Для людей відкрита

Хата наша біла,
Тільки б жодна кривда
В неї не забігла.

 (Під музику в зал заходять учні, одягнені в український одяг).

Вчитель. Шановні батьки, діти, гості, запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято української мови.

Дівчинка. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір’я, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна - це наша Батьківщина.

Хлопчик. У нашій світлиці сьогодні тепло і світло, тож давайте поговоримо про Україну, нашу рідну мову. Україна - золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть.

1-й учень.
Люблю тебе, моя Вітчизно мила,
Твої поля і небо голубе,
Бо ти дала мені малому крила.
То як же не любить мені тебе!

2-й учень.
Люблю тебе я, мила Україно!
І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.
Я буду вчитись в школі на "відмінно",
Щоб мною ти пишатися могла!

3-й учень.
Люблю твої ліси, струмки, джерельця
І все-усе, що є в моїм краю!
Тепло долонь, і розуму, і серця

Я Україні милій віддаю!

4-й учень.
Україна моя починається
Там, де доля моя усміхається,
І, як небо, як даль солов’їна,
Не кінчається Україна.

5-й учень.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.

6-й учень. 
На землі великій
Є одна країна:
Гарна, неповторна,
Красна, як калина.

7-й учень. 
І живуть тут люди
Добрі, працьовиті,
І скажу, до речі,
Ще й талановиті.

8-й учень.
Землю засівають.
І пісні співають,
На бандурі грають
І вірші складають
Про ліси і гори,
І про синє море,
Про людей і квіти...
То скажіть же, діти,
Що це за країна?

Разом. 
Наша велика славна Україна!

Учні виконують пісню "Це моя Україна":

Зацвітає калина,
Зеленіє ліщина,
Степом котиться диво-луна.
Приспів:
Це моя Україна,
Це моя Батьківщина,
Що, як тато і мама, одна (двічі)
Пролягають дороги
У зелені діброви,
Що ростуть на початку села.

1-й учень. 
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.

2-й учень. 
Мій друже, брате,
Звертаюсь сьогодні до тебе
Мовою землі твоєї,
Мовою матері твоєї,
Народу твого мовою.

3-й учень.
Вся історія народу - в мові,
Мова - душа народу.
Позбавити народ рідної мови -
Це означає вбити народ.

4-й учень. 
Слова летять у душу, як лебідки,
І пахнуть п’янко житом і росою,
Калиною, цілющою травою,
Вербички юної дівочою красою.

5-й учень. 
Зневажати мову мамину - біда,
Котра пустими зробить наші душі,
І ми нащадкам зможем передать
Лиш те, що корені калині сушить.

6-й учень.
Зневажати мову - зрадити себе,
А зрадників хто може поважати?
І стане чорним небо голубе,
Вмиратиме у муках рідна мова.

7-й учень. 
О, не згуби свого народу,
Безсмертна мово, рідна і терпка.
Ти є душа співучого народу,
Що був і є, і буде у віках.

Учень. Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову, волю і гарне життя у своїй країні. Кожен народ - патріот своєї країни, він любить її, поважає її закон і бореться за її незалежність і волю, якщо того немає.

Учениця. А ми, українці, тільки зовсім недавно здобули свою незалежність, у 1991 р. Тепер у нас є свої держава, воля, своя мова. І хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли, не хотіли слухати і чути її мелодику звучання, а сьогодні вона відроджується.

Учень. Бо й не замовкла в устах патріотів рідного слова, звучала в народній пісні, бо люди берегли її, як перлину, щоб колись заговорити нею на повний голос. Яка ж вона чиста, гарна, багата і мелодійна, наша українська мова.

1-й учень. 
Яка ж багата рідна мова!
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова,
І нищити її не смій!

2-й учень.
Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.

3-й учень.
В ній стільки слів,
що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
А мову знаючи, здобути
Ти зможеш просто безліч знань.

Символами України завжди були хліб, рушник та калина.

2-й учень. 
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.

3-й учень.
У полі калина, у полі калина
Хорошенько цвіте.
Ой роде наш красний,
роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося,
Бо багато нас є.

Діти танцюють український танець.

4-й учень. Кожна пора дарує свою красу: весна - ніжні білі квіти, осінь - червоні ягоди. Важко уявити сільське подвір’я, де б не ріс кущ калини. У канадців - клен, в росіян - берізка, а в нас верба і калина.

5-й учень. Перша квіточка - наша родиночка. Друга квіточка - рідна сторона. Так говориться в пісні про калиновий цвіт. На луках і узліссі можна побачити цілі калинові гаї. Правду каже прислів’я: "Без верби і калини нема України".

6-й учень. В народі кажуть: "Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте". Часто матері колихали своїх маленьких діток, сидячи під калиною. А як потрібна була калина на весіллі! Коли випікали коровай, то прикрашали його калиною.

1-й учень. 
Слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між них левиний рев.
Неначе юна зоря світанкова,
Ти лісами, степами ідеш.
Українська чарівна мово,
Ти у серці народу живеш.
Мелодійна моя, промениста,
Як земля, твій багатий словник.
Українська мово пречиста,
Ти у серці народу навік!
Українська прабатьківська мово,
До зірок через терни ідеш.
Рідна мово моя, пелюсткова,
Ти у серці народу живеш!

Вчитель. Діти, ми не завжди собі уявляємо те, яке багатство є у кожного з нас, його ми не завжди помічаємо, не завжди цінуємо. Але без нього ми не можемо жити. Ви здогадались, що я маю на увазі?

Учні (разом). Це наша рідна мова!

Учень. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ви зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Ця мова зрозуміла всім нам. Бо без мови немає народу. І так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.

Учениця. Рідна мова. І чується лагідний, теплий голос матері, яким вона будить нас уранці. Хіба ще хтось вміє промовляти такі слова, як наші українські мами? Адже цілий світ визначає, що українська мова - чудова, мелодійна, багата.

5-й учень.
Не посмій забути
Маминої мови.
Нею квітне поле,
І гудуть діброви.
Можеш призабути
Запах рути-м’яти,
Але рідну мову
Мусиш пам’ятати.

6-й учень. 
Можеш не впізнати
Голосу діброви,
Та не смій зректися
Маминої мови.
Бо як відречешся,
Кине тебе пісня,
Будеш ти без неї
Наче вишня пізня.

7-й учень. 
Любіть свою мову й ніколи
Її не забудьте в житті.
А хто свою мову забуде,
Той серце забуде своє.

8-й учень. 
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот,
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.

Вчитель. Українська мова багата не тільки в піснях, а й у побуті. Хто з вас не був в українській хаті? Кругом вишивки, скатертини, серветки і рушники. Від сивої давнини і до наших днів, в радості й горі рушник - невід’ємна частинка нашого побуту. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей. Ще й тепер у деяких селах жінки тчуть і вишивають рушники. Проводжаючи сина в далеку дорогу, мати дарує рушник, як оберіг від лиха.

(Учні виконують "Пісню про рушник", сл. А. Малишка, муз. П. Майбороди).

1-й учень.
Ми дуже славим весь наш край
І любим Україну:
Її лани, зелений гай,
В саду ясну калину.

2-й учень. 
Із слова починається людина,
Із мови починається людина,
Моя ласкава, мамина, єдина -
Щебече соловейко
на весь світ.

3-й учень. 
Бентежна, тополина, калинова,
Не випита, не вибрана до дна -
Це наша українська рідна мова,
Немов бандури вічної струна.

4-й учень.
Моя земля - це гори темнолиці,
Навчили мови рідної мене
І підняли мене,
немовби птицю,
В склепіння неба тихе і ясне.

Вчитель. Ось бачите, діти, яка багата і чудова українська мова. Вона, мов кринична вода, яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю.

1-й учень. 
Друзі шановні,
Матусі і тата,
Вдячні ми всім,
Хто прийшов на це свято.

2-й учень. 
Ми - українці - велика родина,
Мова і пісня у нас солов’їна.
Квітне в садочках
червона калина,
Рідна земля для нас всіх -Україна.

3-й учень. 
Розвивайся, звеселяйся,
моя рідна мово!
У барвінки зодягайся,
українське слово.
Колосися житом в полі,
піснею в оселі,
Щоб на все життя
з тобою ми запам’ятали,
Як з дитячої колиски
мову покохали.

4-й учень. 
Вже кінчилось свято.
І прощатись нам пора.
Ми бажаємо Вітчизні.

Разом. 
Щастя, миру і добра.

Лунає пісня "Це моя Україна".

Вчитель. Діти, ви, мабуть, і прислів’я знаєте?
За рідний край - хоч помирай!
Світ один, та різні люди.
Що країна, що родина.
Кров не водиця,
проливати не годиться.
Хто літом спеки боїться, той зимою не має чим грітися.
Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий.
Рання пташка дзьобик чистить, а пізня очиці жмурить.
Хотів зробити спішно, а вийшло смішно.
Біда Україні: і відтіль гаряче і відсіль боляче.

Вчитель. А які скоромовки вмієте швидко промовляти?
Сів шпак на шпаківню,
Заспівав шпак пісню півню:
- Ти не вмієш так, як я,
Так, як ти, не вмію я.

Ти, малий, скажи малому,
Хай малий малому скаже,
Хай малий теля прив’яже.

За горою, біля броду,
Обгороджений город.
Барабанять по городу
Бараболя і горох.

На печі, на печі
Смачні та гарячі
Пшеничні калачі.
Хочеш їсти калачі -
Не сиди на печі.

От Кіндрат, так Кіндрат,
Зуб зламав об мармелад

Ати-бати - йшли солдати,
Ати-бати - на базар.
Ати-бати - що купили?
Ати-бати - самовар.

Лиса з лісу у село
"ку-ку-ріку" занесло.
Заглядає лис у вікна:
"Де ж це півень кукурікнув?"

Карл у Клари украв корали,
А Клара у Карла
украла кларнет.

Сорока сороченятам
Сорочки строчила,
Сорочки строчила,
Вишиванки шила.
Все чорним та білим,
Все білим та чорним
Сорочки строчила,
Стрекотати вчила.

1-й учень. 
Мово рідна, слово рідне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.

2-й учень. 
Як ту мову можна забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила.
3-й учень.
От тому плекайте, діти,
Рідненькую мову
І учіться говорити
Своїм рідним словом.

Автор: Валентина К.